На пасовищі тварини отримують дешеві й цінні корми, вільний рух, сонячне опромінення та профілактику проти купи захворювань.

     ПІДГОТОВКА ТВАРИН. Її треба починати за місяць-півтора до випасання: провести обробку проти личинок підшкірного овода, профілактичні щеплення проти ґрунтових інфекцій (сибірської виразки, емфізематозного карбункула) та дегельмінтизацію. Також бажано в тварин розчистити й підрізати копита, спиляти в битливих корів кінці гострих рогів на 1,5-2 см, розкувати коней, підстригти шерсть навколо очей у овець і кіз.

    ПРИВЧАТИ ПОТРОХУ. Переводити корів зі стійлового утримання на пасовищне необхідно впродовж 6-8 днів. Розпочинати з 1-2 годин у перший день, поступово збільшуючи тривалість випасання до 8 годин – 4 години до і 4 години після обіду. Перед вигоном тварин на пасовище їх обов’язково потрібно підгодовувати грубими і концентрованими кормами. У розрахунку на 1 літр молока коровам дають 2-3 кг сіна (соломи) або 4-5 кг силосу (сінажу) на день і 150 г ячмінної або іншої дерті. При збільшенні поїдання зеленого корму дачу грубих кормів можна зменшити. На випасах із хорошим травостоєм корови впродовж перших 2 годин активно поїдають траву, а потім починають бродити по пасовищу або лягають. У цей час їм треба надати відпочинок на 40-60 хв., потім знову підняти для випасання. Не варто використовувати для відпочинку ділянки з хорошим травостоєм. Тварини помнуть його, забруднять калом і сечею. Надалі така трава поїдатися не буде. У перші дні овець і кіз потрібно випасати вдень, після годівлі сіном. На 5-6 день пасовищного періоду їх можна пасти вранці, також після підгодівлі грубими кормами.

   ФАКТОРИ РИЗИКУ. Навесні, коли випадає холодна роса, а дні не спекотні, малу рогату худобу бажано пасти лише вдень. Улітку їх можна виганяти на пасовище, не чекаючи висихання роси. Овець і кіз не можна випускати на низовинні, сирі й болотисті ділянки, оскільки вони можуть заразитися гельмінтами, копитною гниллю й іншими хворобами. Найбільш придатні для цих тварин суходільні ділянки. Важливо враховувати при випасі стан погоди, напрямок вітру. Уранці та увечері, а також за холодної погоди худобу краще пасти за вітром, під час спеки − проти вітру. Не допускайте, щоб сонце світило прямо в очі тваринам.

    ПАСТУХ МАЄ ЗНАТИ. За наявності різних пасовищ спекотної пори доцільно використовувати їх комбіновано. Уранці та ввечері, наприклад, пасти худобу на більш сухих пасовищах, а спекотної пори дня − на більш соковитих. Не бажано випасати тварин поблизу доріг, ріллі, кротових куп, на ділянках, де багато розораної землі, оскільки тварини можуть поїдати землю (особливо молодняк) і від цього гинути. Особливу увагу потрібно приділяти тваринам після дощу, коли земля волога. Тварині, лежачи на ній, легко застудитися. Тому кожні 25-30 хвилин їх потрібно піднімати й переганяти на інше місце. Велика обережність потрібна на випасах, у травостої яких багато бобових трав (конюшина, люцерна, мишачий горошок, буркун тощо). На такі пасовища не можна виганяти тварин голодними, а також рано-вранці по росі та під час дощу. Краще 1,5-2 години пасти худобу на ділянках із більш сухим злаковим і злаково-різнотравним травостоєм, а вже потім переганяти на площу з бобовими травами. Під час випасу по бобових худобі рекомендують додавати вівсяне сіно, вівсяну солому, попередньо змочений сухий жом, що має важливе значення для профілактики тимпанії − захворювання, що характеризується переповненням рубця газами. Споживання дійними тваринами великої кількості гірчиці білої, дикого часнику, різних видів цибулі, полину, пижма, хріниці та інших рослин призводить до погіршення молока – воно набуває неприємного запаху і смаку. У разі поїдання тваринами дикої цибулі та молочаю молоко набуває рожевого кольору, якщо хвощів – то синього, а м’ясо стає неприємного смаку і запаху. Осот, волошка розкидиста, волосиста ковила, овес дикий уражають слизову оболонку органів травлення тварин, а ковила, костриця, череда забруднюють вовну.

    ЗАБЕЗПЕЧТЕ СІЛЛЮ Й ВОДОЮ. У зелених рослинах вміст солі (натрію хлориду – кухонної солі) обмежений. За її дефіциту в тварин порушується водно-сольовий обмін, знижуються вгодованість, продуктивність, відтворна здатність. Щоб уникнути цього, використовують сіль-лизунець, який можна розташувати біля місць водопою та на пасовищі. Розсипну сіль не бажано використовувати, оскільки вона може спричинити в тварин сольовий токсикоз. Важливо дотримуватися режиму напування, якщо тварини потерпають від спраги, у них порушується водно-сольовий обмін, відбувається згущення крові, порушується діяльність органів і систем, різко знижується продуктивність. Під час пасовищного утримання тварин рекомендують поїти не менше 3 разів на день, у спекотні дні – не менше 4. Потреба корів у воді особливо зростає після доїння, тому високоудійних маток потрібно напувати 4-5 разів на день. Овець і кіз поять 1 раз на день, але під час спеки підсисних маток і дитинчат після відбивки поять 2 рази (другий – після обіднього відпочинку). Вода для напування тварин повинна бути не нижчою 6-8 градусів, а краще – 10-12. Напування великої рогатої худоби та овець одразу після згодовування конюшини або люцерни може привести до здуття (тимпанії) рубця і загибелі тварин. Тому на пасовищі з бобовими худобу рекомендується поїти не раніше ніж через 2,5-3 години після прийому корму.

                                               Головний спеціаліст Шепетівського правління                                                ГУ ДПСС в Хмельницькій області В.Савіцький