До складу Великошкарівської сільської ради входять три села:

с. Велика Шкарівка,

с. Курганівка,

с. Онишківці 

Село Велика Шкарівка

Село Велика Шкарівка розташоване на правому березі річки „ Білка”, яка протікає по Волино – Подільській  височині і впадає в „ Хомору”. Грунти в більшості пісчано – чорноземні. Місцевість багата на торф, будівельну глину, частково пісок.

Площа населеного пункту становить 94,9 га.

В селі Велика Шкарівка проживає 299 громадян.

Засноване село на початку ХІІІ століття. За переказами старших людей колись тут був ліс, озера. Землі входили до Галицько – Волинського князівства. Землі були продані польській поміщиці Шкаровській, яка збудувала маєток і завезла сюда кріпаків, які стали першими жителями новоутвореного села. Писані документи згадують село Велика Шкарівка у 1604 році. Село Велика Шкарівка центр сільської ради.

За семирічним планом прокладено шосейну дорогу, яка з’єднує село Велика Шкарівка з смт. Гриців та містом Старокостянтинів.

    В 1923 році в селі було організовано ТСОЗ на базі якого був створений колгосп „ Червоний хлібороб” із 13 сімей, головою якого був Поплавський Іван Антонович, головою сільської ради – Кушнірук Антон Веніфатович.

    22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна на захист Вітчизни стало 120 жителів села, 40 із них впало смертю хоробрих.

  В 1968 році в селі збудовано пам’ятник воїнам, які загинули в роки війни. Після звільнення території села від німецьких загарбників, трудящі приступили до відбудови.

     В 1951 році колгоспи сіл Онишківці, Курганівка, Велика Шкарівка обєднали в одну артіль з центром Велика Шкарівка.

    В 1957 році колгосп побудував ДЕС, що дало змогу електрифікувати народне господарство, село було повністю електрифіковано і радіофіковано.

    В 1967 році – було побудовано новий магазин.

    В 1979 році – було збудовано і відкрито для навчання школу.

    В 1986 році – колгосп ім.. „ Комінтерну” збудував нове приміщення медпункту.

   В 1982 році  – збудовано нове приміщення сільської ради.

   В 1987 році – побудовано новий пам’ятник воїнам, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни.

   В 1995 році – колгосп ім. „ Комінтерну” перейменували на спілку власників „ Мрія” під керівництвом Косіюка П.М.

     В 2002 році в с. Велика Шкарівка відкрито Українську Православну церкву настоятелем якої є Павлюк Василь.

        Музей, який розташований у школі с. Велика Шкарівка має експонати які нараховують більше двох тисяч років. Вони були знайдені на території сільської ради та свідчать про археологічну унікальність та цінність території.

          Видатними земляками Великої Шкарівки є Вінічук Степан Мілентійович – доктор медичних наук. 

         На даний час у Великій Шкарівці відроджується сільське господарство завдяки  фермеру Поліщук Валентині Марківні , відроджується тваринництво: ВРХ, свиней, вівців.

         Село Курганівка розташоване на лівому березі річки Білка.

      Площа населеного пункту становить 104,9 га.

      На території села Курганівка проживає 278 громадян.

       Засноване село на початку ХІІІ століття. За переказами старих людей походження назви села пов’язане із величезним лихом для України – татарськими набігами. За роки боротьби між прибічниками Ягайла і Свидригайла сили Великого князівства Литовського значно ослабили й цим скористалися татари. У 1240 році вони вчинили перший набіг на Поділля. Спроба спинити татар була безуспішною. Татари були дуже небезпечними супротивниками. Вістку про насування темної сили односельці передавали із  уст в уста. Зібравши свої пожитки, разом із малолітніми і старими людьми вони залишили своє поселення і всі зібралися за великим курганом, який височів за селом. Вони намагалися врятувати своє життя, але розуміли, що це майже неможливо. Татарський загін розтягувався в лінію приблизно 5 – 10 кілометрів, захоплюючи по дорозі всіх, кого можна продати в рабство. Малих дітей та старих людей убивали. Коли татари дісталися поселення і побачили, що людей немає це їх дуже розгнівало. Вони  спалили поселення і зрівняли його із землею. Чорним димом вкрилася земля над нею линув плач і зойк. Розгнівані татари вирішили обійти курган стороною, вони пересувалися на конях і вважали, що це буде вигідніше для стомлених коней. Ось так завдяки кургану залишилися живими жителі згорілого поселення. Втративши домівки вони змушені були заново будувати собі житло, але не на старому місці, а на кургані, звідти і пішла назва села Курганівка. Про напади монголо – татар свідчать знахідки жителів із навколишніх територій: Списи, залізні стріли. Цю зброю знайшов житель с. Велика Шкарівка і передав її у Хмельницький краєзнавчий музей. 

    В історичних архівних документах вперше назве села Курганівка згадується в 1411 році.

     25 грудня 1917 року Перший Всеукраїнський з’їзд проголосив Україну Радянською республікою. Щоб захистити від буржуазних націоналістів, а потім від білополяків жителі села Курганівка пішли на захист завоювань жовтня. Бійцем Червоної армії був Безноско Панас.

     В 1923 році всім було організовано СОЗ, на базі, якого було створено колгосп „Новий шлях” жителі села Курганівка добросовісно вступали в новостворений колгосп.

     В 1936 році в селі збудовано початкову школу.

     В 1935 – 40 роках колгоспники зібрали великі врожаї зернових та технічних культур. За одержання високих  врожаїв в 1940 році учасницею ВСХВ була жителька села Псярник Мотря Максимівна.

     В дні Великої Вітчизняної війни, коли фашисти ступили залізним чоботом на Радянську землю наш народ піднявся на захист Вітчизни. В ряди Радянської армії пішли десятки кращих людей села, які за героїзм, відвагу нагороджені орденами  і медалями: Гамрецький Василь Васильович, Багрій Михайло. Село було звільнено від ворога воїнами Першого українського фронту 6 – го березня 1944 року. Після звільнення території села від німецько – фашистських загарбників  жителі села Курганівка приступили до відбудови народного господарства. В об’ємному  колгоспі не було насіннєвого фонду, тяглової сили, сільськогосподарського ремонту. Жителі села із збережених запасів поповнювали насіннєві фонди, завели тяглову худобу  і засіяли майже всі землі, відбудувати будинки. Особливу роль у відбудований період відіграли жінки та підлітки, які в той час очолювали всі відповідальні ділянки робіт: орали, сіяли, збирали врожай, заскирдовували вручну.

        В 1951 році колгоспи сіл: Велика Шкарівка, Курганівка, Онишківці об’єдналися в одну артіль. Це дало змогу краще використовувати техніку, підвищувати продуктивність праці.

      В 1953 році село Курганівка радіофікували. А в 1957 році колгосп побудував ДЕС, що дало змогу електрифікувати село та механізувати тваринницьку ферму. В селі збудовано добротні тваринницькі приміщення по відгодівлі великої рогатої худоби. Облік і оплата праці проводилася за системою трудоднів. На початку 60 – х починає запроваджуватися гроша оплата колгоспників.

2005 рік – у селі збудовано каплицю.

         Видатним земляком села є Жвалюк Віктор Романович – генерал – лейтенант податкової міліції.

       В останні  десятиріччя помітне важке становище села. Очевидним стало обезлюднення. В даний момент село потребує відродження, жителі села живуть за рахунок власного сільського господарства. І в цей час ми є господарями своєї долі. В умовах виживання жителі села їдуть до міста, влаштовуються на роботу.

Село Онишківці

    В центрі села Онишківці протікає річка „Білка” , яка розділяє село на дві частини.     

Площа населеного пункту становить 140,2 га.

В селі проживає 448 жителів.

       Минуло не одне століття, як появилось село Онишківці. За словами старих людей, а вони чули це ще від старших, можна знайти від чого пішла назва села Онишківці.

      Колись князь Збанацький, об’їжджаючи свої володіння зупинився на одному березі річки „ Білка”. Ця місцевість сподобалась князеві Збанацькому. Він подарував цей кусок земельної ділянки своєму хрещеникові Ониськові. Молодий підпанич почав будувати собі маєток. Онисько вибрав найкраще місце над самою річкою. І так за декілька років виросло невелике селище, в якому було 8 хат. Всі вони були збудовані понад річкою. Ці селянські хатинки називали „Халупки” вони були убогі під соломою або очеретною кришею. Будівництво перейшло на лівий беріг річки „Білка” і село розросталося .

       Основним заняттям селян було землеробство. Закріпачення населення посилювалося з кожним роком. Наприкінці ХVІ століття  і на початку  ХVІІ століття панщина становила 3-4 дні на тиждень. Жителі села брали участь у повстанні 1594 – 1596 рр. під проводом Северина Наливайка.

          1924 – 1925 рр. відбудова господарства в основному завершилась. Почалося масове навчання читати і писати. Спочатку в хаті – читальні, потім відкрилася школа. В 1922 році в селі було організовано комсомольську організацію. Першою комсомолкою села  стала Шевченко Євдокія М.

1930 рік увійшов в історію як рік створення колективних господарств, колгоспів.

      В перші післявоєнні роки односельці переживали великі труднощі.  Велике  значення для підвищення колгоспного виробництва мало об’єднання малоцінних господарств у більше господарство у 1951 році. Кращі люди господарства нагороджені орденами і медалями: Куліш Ониська Ф., Заверуха Наталка К., Левик П.Я. За досягнуті успіхи Радянський уряд нагородив Рябоволенка І.В.- (голова колгоспу) орденом „ Леніна” і „ Трудового Червоного прапора”.

         На території села був розміщений свиновідгодівельний комплекс на якому налічувалося 12 тисяч голів свиней.

     1986 рік нагороджується комплекс за виконання соціальних зобов’язань по одержанню середньо – добового привісу дипломом.

      1988 рік  увійшов  в історію як багатий рік історичними подіями. Великий крок зроблено у тому, що називається перебудовою, гласністю, демократією. Великі зміни відбулися в економіці, соціальному житті.

       1993 рік – в селі почалося будівництво Святого Храму. 11 листопада 1997 року – було освячення церкви „ Покрова”.

24 листопада 2011 року в селі було запалено факел. Відтак більша часта домогосподарств села газифікована, за рахунок коштів кооперативу с. Онишківці.